Все неможливе, дійсно, можливо. Це вкотре доводять спортсмени з Чернігова, розвиваючі вітрильну справу без копійки грошей від держави і спонсорів.
Звичайно, не таким представляли своє світле майбутнє десятки чернігівців, які вирішили стати членами місцевого яхт-клубу майже сім років тому. Так, в умовах повної відсутності фінансування спортсмени досягли неймовірних результатів: вони – бажані учасники не тільки всеукраїнських, а й міжнародних змагань. А як горять очі у малюків, що вперше вирушають під вітрилом! І заради всього цього варто щодня працювати і віддаватися улюбленій справі – не заради престижу, а заради віддачі. Ці відважні мореплавці впевнені, що у Чернігівського регіону чудові перспективи для розвитку вітрильного спорту. Про це вони не перестають говорити і на своїх зборах у малесенькій кімнатці. Головне – щоб з’явилося бажання гордо ходити під вітрилом і вкладати в це гроші.
Виявляється, щоб стати одним з них зовсім не обов’язково бути яхтовласником і мати в гаманці мільйони умовних одиниць. Просто приходьте в яхт-клуб і виявите бажання стати його членом. Так зробило багато людей, починаючи з 2011 року.
Надамо слово Геннадію Добровінському, що стоїть біля витоків чернігівського яхт-клубу. В інтерв’ю він згадує, що спершу все це було більш схоже на звичайний гурток ентузіастів, який поєднував не більше десяти осіб. Поштовхом до його створення стала світова фінансова криза 2008 року. Колись прибуткове заняття нерухомістю призвело Геннадія до банкрутства. Опинившись на «нулі», він раптом вирішив піти ва-банк і реалізувати свою давню дитячу мрію – піти під вітрилами. Сказано зроблено! На відкладені на «чорний день» кошти Добровінський придбав швертбот «Місяць» і відправився в місто Славутич, щоб приєднатися до місцевого вітрильного клубу. Наявний у Геннадія на той момент досвід ходіння під вітрилами зводився до плавання на човні під вітрилом на рік свого повноліття.
Можливо, успіх справи складався ще й в професіоналізмі наставників. На думку Добровінського, Славутицький яхт-клуб є чи не найкращим в Україні. У той час як населення містечка складає до 30 тисяч чоловік, в акваторії спокійно розміщується близько сотні вітрильних човнів. Але, крім кількості, як відомо, важливо і якість яхтового ресурсу. Спортсмени зі Славутича – прекрасний приклад сплаву таланту, працездатності і досвіду, що не раз підтверджувалося на світових чемпіонатах.
Пощастило Геннадію і з групою підтримки. Методист «Центру туристично-оздоровчої та виховної роботи з дітьми та молоддю» (місто Чернігів) Владислав Кириченко став надійною опорою і однодумцем Добровінського. Начитавшись в дитинстві пригодницьких романів Жуля Верна, Кириченко також загорівся ідеєю і самому випробувати приємний подих вітру на борту парусного судна.
Першим човном, який став освоювати Владислав, став швертбот. Судно виявилося не дуже молодим – 1961 року народження (яхтсмени вважають, що правильно говорити не «рік випуску», а «рік народження», як у людини). А ось судно № 2 пан Кириченко змайстрував своїми руками. Краще і миліше «Хільди» для нього тепер нікого немає.
В інтерв’ю Владислав зізнається, що спершу і Київське море йому здавалося неосяжним. Але, зробивши не один десяток переходів, він в якийсь момент усвідомив, що цього мало. Незабутнім моментом у своєму житті Кириченко вважає старт в регаті міжнародного класу, в якій йому і Геннадію пощастило постати на третю сходинку п’єдесталу пошани. Багатьом тоді здавалося, що подолати 1200 морських миль – не для чернігівських яхтсменів. Як же ці злостивці помилялися!
Фартове судно для регати надали колеги з яхт-клубу Миколаєва. Вельми справедливо, що миколаївські друзі і професіонали з Одеської морської академії опинилися на подіумі вище. Проте, бронзові медалі після тритижневого випробування відкритим морем для ще недавно любителів – мега-досягнення. Нагадаємо, що займатися яхтингом чернігівські хлопці почали у2011-му, а до призів дісталися вже через два роки.
Але найбільше ображає Геннадія і Владислава зовсім не заздрість яхтсменів з інших міст, а бажання міської влади отримати передвиборчі бонуси на неймовірний успіх земляків, до якого вони не мають ні найменшого відношення.
Наскільки доступний вітрильний спорт в Чернігівській області? Питання радше риторичне. Десна, що протікає в цих краях, має 60-кілометрову берегову лінію. Отримати ж землю для занять вітрильним спортом виявилося майже неможливо, якби не допомога одного з бізнесменів, який надав безкоштовно невелику ділянку неподалік від впадання Стрижня у Десну. Про мільйонні заробітки яхтсменів з Чернігова і зовсім не варто думати – це міф. Насправді ці ентузіасти за милу душу розлучаються зі своїми доходами – тільки б улюблена справа розвивалося. Вони, не шкодуючи себе, намагаються передати свій досвід молодому поколінню і довести свою конкурентоспроможність на змаганнях будь-якого рівня. У той час як міські еліти абсолютно байдужі до стараннь своїх видатних спортсменів. До слова, чернігівські виконавці відмовилися від реалізації затвердженого міською радою «Вело-Гідропроекту». Але ж скільки інвестицій пішло б до Чернігова, якщо б цей проект став реальністю! Яка чудова інфраструктура була б створена! Який поштовх розвитку вітрильного спорту і туризму був би даний! Подумати тільки: так адже площа водного дзеркала області – це приблизно тисяча квадратних кілометрів! Сумарно ця цифра перевищує показники багатьох великих країн Старого світу. Шкода тільки, що історія не знає дійсного способу.