В наші дні вітрильне плавання є дуже популярним і затребуваним як видом спорту, так і відпочинком, розвагою. Розглянемо історію виникнення світового вітрильного спорту та яхт-клубів на прикладі зарубіжних країн.
Зародження вітрильного спорту відбувалося, перш за все, в країнах з розвиненим мореплавством, таких як Англія, Голландія, країни Скандинавського півострова.
Спочатку вітрильні яхти з’явилися в ХVI столітті як атрибут багатих людей, своєрідна «водна карета» і обслуговувалися професійними моряками. На перше місце при будівництві яхт висувалися вимоги краси і комфортності, плавності ходу, а аж ніяк не швидкісні характеристики.
Однак в епоху великих географічних відкриттів ситуація змінилася. Поряд з нарощуванням промислового потенціалу Європою, і, як наслідок, збільшенням кількості заможних людей, з’явилася тенденція до масових грабунків недавно відкритих материків. Награбоване майно в свою чергу живило новий виток економічного зростання. Тепер більш багатими і цивілізованими країнами були країни, розташовані уздовж узбережжя Атлантичного океану і Північного моря (Англія, Голландія і Данія), а не колишній континентальний економічний центр Європи, який має доступ тільки до внутрішніх морів (Італія, Німеччина, Росія, Швеція, Польща) .
На цей період довелося багато міжусобних воєн, зростання морської торгівлі, а також розквіт піратства. Тому сталося різке підвищення попиту на яхти, і тепер власники стали більше звертати увагу на їх швидкохіднысть. Яхти були потрібні як на державній службі, так і підприємцям-торговцям, а також контрабандистам. Останні більше інших були зацікавлені в збільшенні швидкісних характеристик вітрильних суден, щоб мати можливість обійти військові, сторожові, митні судна. Виник попит на грамотних суднобудівників.
Після утворення США і завершення Наполеонівських воєн пішов бурхливий розвиток морської торгівлі, а значить, почався новий етап в історії яхтингу. Швидкість при будівництві вітрильників вийшла на перше місце. Морські торговці, власники швидких яхт, ставали мільйонерами. Тепер над створенням яхт працювали професійні конструктора, використовуючи напрацювання контрабандистів в цій області. У суден з’явився довгий ніс, щогли почали встановлювати під невеликим нахилом (кліпер), що призвело не тільки до збільшення швидкості, а й до збільшення маневреності. Одночасно технічний прогрес призвів до появи парових двигунів.
В цей же час втомлені від нескінченних воєн люди починають шукати натхнення, і багато стають прихильниками вітрильних яхт через їх елегантність, швидкість, маневреність. Таким чином, в першій половині XIX століття популярність вітрильного плавання різко збільшилася. Наприклад, у Великій Британії в цей період кількість вітрильних яхт зросла з 50 до 500.
Шанувальники вітрильного плавання в якості змагань, подорожей і відпочинку з’являються не тільки у Великобританії, але і у Франції, Голландії, Скандинавських країнах і США.
Один з найстаріших, але діючих вітрильників «Sørlandet»
Перші документально зафіксовані гонки відбулися у 1670 році на Темзі, коли король Англії Карл II змагався з герцогом з Голландії і виграв змагання.
З’являються передумови для розвитку яхт-клубів. Тим більше, що різні джентльменські клуби за інтересами в тій же Англії існували вже давно (з початку ХIV століття).
В Англії одним з перших з’явився Королівський клуб військового флоту (Royal Navy Club). Він був заснований у 1674 році Яковом, герцогом Йорка. Власники вітрильних яхт зустрічалися в клубі і обговорювали плани на новий сезон, розмовляли про яхти. Це згодом призвело до виникнення певних традицій, в тому числі і до проведення в окремих випадках вітрильних змагань і оглядів. Але все ж вітрильники в основному призначалися для подорожей і відпочинку.
Але в період з початку XVIII століття вітрильні змагання набувають все більшої популярності. Так, були організовані змагання яхт на Темзі.
У 1715 році принцом Камберлендом був заснований найперший приз за перемогу в цих перегонах – Камберлендський срібний кубок. А в 1775 році була створена Камберлендська флотилія (Kumberland Fleet), яка щорічно вручала даний кубок переможцю змагань. Ця організація займалася саме підготовкою і проведенням вітрильних перегонів. У 1823 році флотилія стала Темзінським королівським яхт-клубом (Rojal Thames Jacht Club), який є одним з найстаріших і найпочесніших яхт-клубів Великобританії.
Також з 1780 року проводилися регати в графстві Хемпшир, де у 1815 році 15 власників яхт організували ще один найстаріший легендарний яхт-клуб – Королівську яхтову ескадру (Royal Yacht Squadron). В члени клубу приймалися тільки власники яхт з водотоннажністю від 10 т. Прийом проводився шляхом голосування. З 1817 року почесним членом клубу був король Георг IV, який вступив на престол у 1820 році, дав ескадрі назву Королівська і право плавати з королівським прапором. До сих пір збережена традиція вступу глав держав в Королівську яхтову ескадру. Потрапити в цей елітний аристократичний яхт-клуб було досить складно. Один лорд зміг потрапити в нього тільки погрожуючи вистрілити в будівлю клубу з гармати. А чайний мільйонер Томас Ліптон незважаючи на величезну спонсорську допомогу був прийнятий тільки через 32 роки після подачі заявки.
З 50 існуючих на той момент в Британії яхт 15 входили до Королівської яхтової ескадри, майже всі, що залишилися – у Камберлендську флотилію.
Витоки вправного англійського суднобудування були закладені ще до заснування перших яхт-клубів. Так з 1780 року біля Саутгемптона функціонувала верф, яку заснував Франциско Амос. На цій верфі починали навчання суднобудівної майстерності з 1809 року – Кампер, а з 1842 року – Бенджамен Никольсон. Компанія Кампер і Никольсон виробляє яхти з 1855 року і до наших днів.
Одним з основоположників англійського яхтингу, як спортивних вітрильних перегонів, був Генрі Уїльям Педжіт, що володів титулом маркіза Англсі і був правителем Ірландії. Він захоплювався вітрильним спортом з дитинства і прищепив любов до яхтингу усієї своєї подальшої династії. Його молодший син, лорд Альфред Генрик Педжіт, в дитинстві був хрещений в морській воді під час плавання на яхті, а коли виріс, став маршалом при королеві Вікторії, і дуже любив морські вітрильні регати. Через півтора століття, у 1946 році правнук Вільяма Педжіта очолив яхт-клуб Уельсу і яхт-клуб Ірландії.
У 1820 році Вільям Педжіт вперше за всю історію існування британського яхтингу замовив будівництво однощоглові судна. Його легендарна «Перлина» була побудована в селі Вайвенхо, де жили колишні контрабандисти, які славилися своїм кораблебудівним досвідом. Завдяки цій події поселення поступово перетворилося в суднобудівне село.
У 1826 році пройшли вітрильні перегони між яхтами Вільяма Педжіта ( «Перлиною» і більш дрібною «Свободою») і Джозефа Велда ( «Стрілою» і 40-тонною «Джулією»). Переможець повинен був виграти 500 фунтів, але вийшла нічия, так як «Перлина» випередила «Стрілу», а «Джулія» обійшла «Свободу».
У XVIII столітті яхтинг почав розвиватися і в Америці. У американського полковника Левіса Морріса в 1717 році була яхта «Фенсі». Забезпечений капітан Джордж Кроуніншольд володів яхтами “Джефферсон” і “Галера Клеопатри”. Кроуніншольд прославився тим, що відправився у подорож на судні “Галера Клеопатри” в Середземне море і першим познайомив європейців з американським спортивним прапором, а також американським способом життя.
На початку XIX століття в США кількість яхт росло повільними темпами, але поступово зі збільшенням добробуту нації суден проводилося все більше.
Вагомий внесок у розвиток американського суднобудування внесла сім’я винахідників і конструкторів Стівенс. Джон Стівенс запустив у 1802 році перший пароплав, а у 1808 році його другий пароплав “Фенікс” першим в світі здійснив подорож Нью-Йорк – Філадельфія. Стівенс також є творцями першого американського паровоза (1815 р.) і першого катамарану (1820 р.). Також вони побудували кілька вітрильних яхт.
У 1811 році був створений Ніккерброкеровський вітрильний клуб (Knickerbrjcker Boat Club), але він проіснував лише один рік. У 1820 році американські яхтсмени намагаються вдруге організувати Нью-йоркський яхт-клуб, але безуспішно.
Нарешті, у 1844 році виникає легендарний Нью-йоркський яхт-клуб (New York Yacht Club) з главою Джоном Коксом Стівенсом, третім сином засновника династії Стівенсів. Клуб є організатором знаменитих гонок «Кубок Америки».
Також яхтинг досить успішно розвивався у шведів завдяки сприятливому для плавання розташування Швеції. У 1830 році виник Шведський королівський вітрильний клуб (Kungeliga Svenska Segel Sallskapet).
Поступово яхтові регати перемістилися в Данію, Фінляндію і Норвегію.
Франція також славилася суднобудівною майстерністю, але перша організація яхтсменів – Гоночне суспільство в Гаврі (Societe de Regates du Navre) утворилося лише у 1838 році. Пізніше виникли інші французькі яхт-клуби, в тому числі Паризький вітрильний клуб (Cerkle de la Voile de Paris).
Поява парових двигунів розділило яхтсменів усього світу на два табори: за і проти застосування пара на яхтах. Навіть в найстаріших яхт-клубах знайшлися прихильники парового обладнання яхт. Так, серед англійців першим побудував собі парову яхту Т.А. Сміт, представник Королівської яхтової ескадри. За це, незважаючи на його незгоду і пояснення свого вчинку, у 1827 році він був виключений з консервативного яхт-клубу. Сміт став плавати в своє задоволення, але вже без прапора клубу. Інші багатії для подорожей також стали встановлювати парові двигуни. І все ж у 1844 році Королівська яхтова ескадра стала допускати до змагань парові яхти потужністю від 100 к.с.
Після винаходу парових двигунів, а потім двигунів внутрішнього згоряння, суднобудівники почали приділяти увагу саме швидкохідності і іншим морським характеристикам суден. Тепер вітрильні яхти служили джерелом радості і натхнення для романтиків і любителів пригод. У торговому і військовому флоті ставало все менше вітрильних яхт. Але шанувальники вітрильного плавання тільки виграли від цієї нещадної боротьби. Вони тепер могли скористатися послугами висококваліфікованих моряків, які раніше обслуговували вітрильні торгові і військові судна і залишилися не при справах.
Згодом число яхтсменів у зарубіжних країнах зростала. Тепер подорож під вітрилом була не тільки долею аристократів, але і ставала затребуваною серед простих шанувальників яхтингу. Правда, вони могли собі дозволити покупку недорогих, бувших вже у вживанні суден. А це, в свою чергу, породило попит на виготовлення бюджетних серійних яхт з простою будовою.
У 1851 році відбулися перші офіційні гонки між яхтсменами Англії і США. Англійці, впевнені в своєї неперевершеної морської майстерності, запросили американців в гості для участі в парусній регаті. На той момент в змаганнях могли брати участь різні за розміром судна. Американці, в свою чергу, вирішили показати себе за океаном з найкращої сторони і, незважаючи на наявність відповідних для регати яхт, побудували нову шхуну «Америка», в яку було вкладено вся майстерність і вміння найталановитішого суднобудівника Джона Стірса. Крім наявності швидкохідності судно з легкістю могло переплисти океан. І на превеликий подив англійців шхуна «Америка» перемогла в змаганнях, випередивши близько 20 британських яхт. У 1857 році виграний кубок був перейменований в «Кубок Америки», який сьогодні проводиться для 12-метрових яхт.
У 1900 році вітрильні регати стають частиною олімпійських ігор. А в 1907 році утворюється Міжнародний союз вітрильних змагань, який регламентує правила світових гонок під вітрилами. Також існують міжнародні об’єднання яхт одного класу.
Сьогодні вітрильний спорт найбільш розвинений в таких країнах, як США, Австралія, Англія, Франція, Італія, Німеччина, Данія, Швеція, Норвегія, Фінляндія, Польща, Угорщина, Болгарія.