На організацію аматорського круїзу на десятимісний парусній яхті у нас пішло практично півроку. Найбільше складнощів було з пошуком судна, вибором чартерної компанії, оформленням віз. Нам порекомендували чартерну компанію, представництво якої знаходиться у французькому місті Шербур. Дана фірма працює на даному ринку не перший десяток років, має кілька представництв на території Франції, Великобританії, Нідерландів. В інтернеті ми виявили чимало схвальних відгуків щодо даної компанії, та й розцінки, умови оренди нам явно імпонували.
Даний вояж ми намітили на серпень місяць, забронювали шістьнадцятиметрове судно ми за три місяці, ще на початку травня. Ми довірили цим займатися найбільш досвідченому в даних питаннях товаришеві з Санкт-Петербурга, що має досвід оренди яхт у Франції і Великобританії. Як тільки документи на оренду яхти були готові, ми забронювали авіаквитки до Парижа і назад, з вікном на два тижні, а після посилено зайнялися оформленням віз. Ми всі без винятку отримали шенген візи, адже все, що потрібно для французької візи (проїзні документи, страхові полюси, що підтверджують оренду яхти документи) були надані нами в візовий центр. З оформленням британської візи складнощів теж ні в кого не виникло.
На дорогу з Москви до Шербура у нас пішло майже три дні, і то лише тому, що ми вирішили на день затриматися в Парижі. Як на мене, так відпочинок в Парижі пролетів якось непомітно, особливих вражень після себе не залишив. Ми побродили трохи по розташованим в центральній частині міста культурних пам’ятках, поштовхалися серед туристів. Вечір ми скоротали в ресторані, після частина нашої компанії вирушила в готель, а ті, кому ще хотілося пригод, побрели в якийсь нічний клуб. З Парижа до Шербура ми добиралися поїздом, квитки купували через онлайн сервіс, в результаті залізничні квитки нам обійшлися на 20% дешевше, ніж, якби купували в касі вокзалу.
Прибули в Шербур ми в районі полудня, до потрібної нам марини добиралися двома таксі, які забронювали за день до прибуття, обумовивши попередньо час, місце посадки (недалеко від залізничної станції). У марині ми нарешті побачили «вживу» вітрильне судно, на якому нам треба було зробити восьмиденний морський круїз по водах Ла-Маншу (Англійського каналу). Менеджер нам попався кмітливий, незважаючи на особливості ділового етикету у Франції, тому всі необхідні формальності ми владнали за 45 хвилин.
Залишок дня ми провели в поневіряннях по околицях Шербура. Ми поставили собі за мету за кілька годин відвідати всі більш-менш цікаві туристу культурні, природні пам’ятки. З поставленим завданням ми впоралися, зробили купу чудових фотографій на тлі стародавніх архітектурних споруд, морських пейзажів. Із задоволенням ми прогулялися по набережній, оглянули порт, руїни фортеці, місцевий парк. Вечір ми провели в місцевому кафе. Вирішити питання з провізією ми вирішили на наступний ранок, як раз перед від’їздом з марини, продукти закупили в місцевому супермаркеті.
Наступний день видався сонячним, дув невеликий, але багатообіцяючий вітер. Ми стартували о 10 годині ранку, як тільки минули хвилерізи, помітили, що море трохи хвилюється. У наших планах було пройти протоку Ла-Манш, залишити позаду курорти Франції, щоб до вечора пришвартуватися до понтону марини в околицях Портсмута. Перехід видався складним, помітно хвилювалося море, а був вітер не досить великий, щоб наше судно могло під вітрилом тримати нормальну швидкість. На шляху ми зустрічали різні судна, в основному не великі моторні яхти, нам доводилося робити маневри, щоб ухилитися від них. У деяких випадках ми брали судно на пеленг, щоб спростити цю задачу. Паспортний контроль, митницю пройшли швидко, англійці попросили нас заповнити якийсь папірець, а митного огляду, як такого, не було, можливо тому, що наша яхта була зареєстрована у Франції.
У Портсмуті ми затрималися на цілу добу, частина команди вирішила з’їздити в Лондон розважитися, а частина залишилася, в тому числі і я. Особисто я з великим задоволенням прогулявся по історичній частині міста, місцевій набережній, відвідав морський музей Портсмута. Я своїми очима побачив трипалубний флагман Нельсона, що брав участь ще в битві при Трафальгарі. Даний корабель-експонат носить назву «Вікторія», туристам дозволяється ходити по всім його палубам, особисто мені там було не нудно. До речі, саме на борту цього самого судна знаменитий Нельсон загинув від кулі снайпера. Особисто мене вразив той факт, що чисельність команди даного корабля до тисячі чоловік, хоча судно не таке вже й велике.
Покинули марину Портсмута ми тільки до полудня наступного дня, вирішили податися в Коуз, невеликий, але по-своєму цікавий британський курорт. Ми швидко перетнули відокремлючий острів від материкової Британії протоку. Нас просто вразили жвавий вітрильний рух в тих водах, просто щось немислиме. Яких тільки суден ми не надивилися там (катамарани, пороми, катери на повітряних подушках, однокорпусні вітрильні яхти, моторні яхти і так далі). Вже по прибуттю на острів ми відшукали марину, де можна було стати на стоянку. Ми простояли там 2 дні, за сервіс довелося відстебнути 150 фунтів стерлінгів. Культурними пам’ятками Коуз не блищить, а ось природа там одне чудо. Особисто я відвідав місцеву пам’ятку архітектури – льотну резиденцію королів, відвідав рок-фестиваль, що тоді там проходив, де наживо побачив не одну знаменитість. Я навіть не знаю, як мені вдалося дістати квитки, але я це зробив. Я знав, як проходять подібні свята у Франції, але англійці, як мені здалося, відриваються ще крутіше, а вже п’ють більше, так це вже точно.
З курортного острова Коуз ми попрямували в Пул, тим самим істотно скоротивши дистанцію до острова Олдерні, куди мали намір відплисти після. Стоянка в Пулі нам обійшлася в цілих 80 фунтів, тобто це була рекордна за всю морську подорож ціна. Ми так і не зрозуміли, за які такі блага віддали такі гроші, адже до нормального пляжу від марини топати пішки майже 3 кілометри. На пляжі ми відпочили на славу, багато купалися, адже вода там прогрівається відмінно завдяки мілководдю. У місцевому пабі ми вирішили долучитися до місцевої культури, тобто накачати себе місцевим пивом, як це роблять справжні британці.
На наступний день ми затіяли зворотний перехід через протоку Ла-Манш. Море в той день було практично порожнім. Ми за день практично нікого в море не зустріли, тобто обійшлися без маневрів. Вітер був слабкий, тому більшу частину шляху ми пройшли під мотором. Тільки до вечора ми дісталися до острова Олдерні, де марин немає, тому нам довелося стати на бочку. На сушу ми добиралися на так званому водному таксі – досить поширеному в Великобританії транспорті. Поїздка туди і назад нам обійшлася в 4 фунти з людини. Вищезгаданий острів зіграв певну роль за часів другої світової війни, там багато старовинних військових укріплень, а ще там є меморіал російським солдатам.
Вранці наступного дня ми почали перехід до острова Джерсі, частину шляху пройшли під вітрилом. Пару раз намагалися порибалити, але не вдало, морська рибалка у Франції ще не пішла, тільки котушку поламали, мабуть такі ми «рибалки». На острові Джерсі нас чекала досить комфортна марина, розташована практично в центрі міста. Ми пробули там два дні, особисто я там зайнявся велосипедним і пішим туризмом. Завдяки взятому там же на прокат гірському велосипеду я відвідав усі локальні пам’ятки (винокурні, парки, лавандові ферми, фортифікаційні споруди). Особисто мене найбільше вразила багата рослинна природа острова.
Перехід до марини Шербур зайняв кілька годин, добиралися на моторі, трохи заважала зустрічна течія. Судно у нас прийняли швидко, після здачі ми попрямували в Париж, звідки через два дні благополучно звалили на батьківщину. Успіхів!