Колись дуже давно, ще до винаходу першого колеса, людина могла йти по воді тільки по волі вітру – куди вітер, туди і людина. Ну і, звичайно, доводилося багато працювати власними руками (або руками своїх рабів), щоб пересуватися по воді швидше, особливо при повній відсутності вітру або проти нього.
Перші вітрила – йдемо за вітром
Історики припускають, що вітрильні човни існували не менш семи тисяч років тому, тобто людина навчилася співпрацювати з вітром досить давно. Перші вітрила представляли собою квадрат, зроблений з пальмових гілок або тканини. Але, так чи інакше, це було плоске полотнище, яке ловило вітер, і судно могло плисти набагато швидше, ніж на веслах.
У давні століття такими квадратними вітрилами користувалися повсюдно, але великої швидкості вони не давали. А при зустрічному вітрі і зовсім доводилося вставати на якір і чекати погоди. І тільки безстрашні вікінги могли розмовляти з вітром – вони навчилися робити регульоване вітрило, хоча і квадратне, і могли йти вперед незалежно від напрямку вітру (ну або майже). Правда, їх вмінню йти проти вітру сприяло не тільки вітрило, а й своєрідний невеликий кіль, що вміло перешкоджає дрейфу.
Пізніше здогадалися витрачати на виготовлення вітрил більше матеріалу, і стали робити його мішкуватим, що дозволяло захоплювати більше повітря при вітрі. Таке вітрило вже сміливо можна назвати прообразом сучасного спінакеру – вітрила, здатного йти на повному вітрі від галфвінд до фордевінда (на яхтах його використовують в якості додаткового вітрила).
Проти вітри – латинське вітрило
В середні віки (приблизно в сьомому) арабські мореплавці активно торгували на досить великих територіях: від Занзібару до Малайського півострову, і навіть дісталися до Китаю. Природно, їм не завжди щастило ловити попутний вітер, і з цим доводилося якось боротися, експериментуючи в галузі аеродинаміки. Цього слова вони, звичайно, тоді не знали, тому вирішували завдання, спираючись не на цифри, а на чуття. Тоді і з’явилося латинське вітрильне озброєння – парус в формі прямокутного трикутника. Латинським таке вітрило назвали тому, що їм активно користувалися в Середземному морі, але з’явилося аоно ще до нашої ери на Сході.
Головна особливість латинського вітрила – здатність ходити дуже круто до вітру. Виглядає він так: це прямокутний трикутник, один з катетів стоїть паралельно воді, а гіпотенуза тягнеться вгору. Але стоїть таке вітрило НЕ перпендикулярно човну, а вздовж нього, що і дозволяє ловити вітер переднім краєм і направляти його на обидві свої поверхні. Саме таким чином і створюється повітряний потік, що тягне судно по воді (аналогічно діє крило літака).
Люгерне (гафельне) вітрильне озброєння
Хоча в середні століття мореплавці безперервно займалися модернізацією вітрил і човнів, значній швидкості всі ці удосконалення все одно дати не могли. І тільки у XIX столітті вдалося зробити прорив у суднобудуванні, коли люгерне вітрило завоювало широке поширення.
Також, як і латинське, люгерне вітрило відноситься до косих вітрил, і вважається, що в тому чи іншому вигляді моряки їм користувалися вже давно, а в кінці другого тисячоліття його просто довели до досконалості. Один з різновидів люгерного озброєння – класичні китайські джокі, що існували ще дві тисячі років тому. У той час китайці були попереду планети всієї, і люгерні вітрила, якими вони користувалися вже стільки століть, стали входити в ужиток на Заході лише у кінці XVIII століття, і то, їх можна було зустріти вкрай рідко і на невеликих човнах.
У сучасному світі немає однобокої переваги тих чи інших вітрил. Люди навчилися комбінувати їх і успішно працювати з вітром – вже не боячись його, а співпрацюючи з ним.
